Сьогодні 36 річниця від дня Чорнобильської катастрофи, яку назвали трагедією ХХ століття

Пам’ять Чорнобиля…

Ти відомий сьогодні кожному –
Не ім’ям своїм, а бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад прип’ятською водою…
Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!
У якому ти жив сторіччі?
Запеклись перестиглі ягоди
Наче кров, на твоїм обличчі.

Ту мирну весняну українську ніч   на берегах річки Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як усім здавалося, найтихішою, і не віщувала біди. Навпаки, всім жителям містечка Прип’ять природа обіцяла гарні вихідні дні. Саме  в ту ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року, час став далеко не мирним. Відлік часу пішов на години, хвилини, секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

Вже через кілька хвилин по тривозі прибули до реактора пожежні на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком. Його загін першим ступив на лінію вогню, а Володимиру лише 23 роки. У молодого лейтенанта не було права на помилку. І пожежні пішли у вируюче полум’я, рятуючи станцію, не думаючи про своє життя. Вони усвідомлювали небезпеку, але, думаючи про інших не берегли себе.

З неймовірним тріскотом палало покриття над машинним залом 4-го реактора і допоміжним корпусом, навкруги разом з вогнем  – задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в’їдався в шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю.

Україна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні правда буде придушена муром мовчання. Ще  більше часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що сталося. Через деякий час на АЕС прибуло 50, а потім більше 100 пожежних машин із Києва та області. А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкращих.  26 квітня о 12 годині було госпіталізовано 105 чоловік, серед них – 16 з особового складу пожежних частин. В перші години люди ще не знали яку небезпеку несе в собі ця катастрофа. І лікарі, і пожежні не розуміли всієї біди, що трапилася. Ніхто ще не знав що несе в собі діагноз «гостра променева хвороба», а вона вже забирала життя тих, хто опинився біля 4-го реактору. 134 співробітників ЧАЕС та членів рятувальних команд першими відчули на собі що означає «мирний атом»,  28 з них померло в перші місяці після аварії. Людство впізнає їх імена пізніше.

Чорнобиль – це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам’ять, це наш нестерпний біль. Жителі багатьох населених пунктів, які опинилися в радіусі 30 кілометрів від Чорнобильської атомної станції, змушені були назавжди покинути свої домівки. Через високі показники радіаційного опромінення там жити не можна. Тридцятикілометрова  зона – ці слова несуть в собі жах трагедій, відчай, страх, несправджені надії. Це земля, на якій на багато років призупинилося людське життя. Її символ – «рудий ліс»,  який теж не витримав випробовування «мирним атомом».

А сьогодні, ніби забувши про ті страшні події, над світом знову нависла ядерна катастрофа. Тільки вже через нашого лихого сусіда, який погрожує всьому людству, а злочини вчиняє в Україні. Природа пам’ятає. «Рудий ліс» помстився окупантам, які тут намагалися влаштувати свої бойові позиції. Він нагадав їм пророчі слова «Хто не пам’ятає минулого – не має майбутнього». Слава Україні!

Триста літ поволеньки пролине –
Стронцій розпадеться і помре, –
На новому полі неодмінно
Час його, мов попіл пригорне.
Час очистить Прип’ять незглибиму,
Оживуть і луки, і сади,
Та Чорнобиль вічно берегтиме
Хрест своєї чорної біди,
Вічно буде пам’яттю судити
Тих, хто розп’яли його в вогні,
З їх ребра, що стронцієм пробите,
Кров його тектиме по мені.